Виставка Максима Гака

ВСІ МАЛЮЮТЬ – І Я МАЛЮЮ

Дух живопису, фарб, книжок та якоїсь таїни, а може казки витає в затишному куточку самбірської дитячої студії образотворчого мистецтва. Трохи далі, за старовинною книжковою шафою чути тихі голоси, радісний сміх – то займаються найменші студійці. Вони якраз роблять веселу гімнастику для втомлених пальчиків – ліплять уявні вареники з керівником студії Вірою Миколаївною Тарасенко. У цьому таємничому куточку духовності та краси ми ведемо неспішну бесіду з Максимом Гаком – високим, струнким, усміхненим і щирим п’ятнадцятилітнім учнем Львівської класичної гімназії.

А: Максиме, з чого почався твій потяг до мистецтва, малювання?

М: Навіть важко сказати. Скільки себе пам’ятаю, я весь час малював. Та, зрештою, всі діти люблять малювати. Мабуть, це свого роду бажання виразити себе.

А: Наскільки я знаю, у дітей з часом любов до малювання проходить як ангіна, особливо, коли в школі треба малювати на оцінку. А чому ти і далі малюєш? Ганяв би собі у футбол.

М: Мабуть, підсвідомо. Це моє життя. Очевидно, в першу чергу на мене впливає середовище цієї студії, де я бував просто з пелюшок. Дорослі займались важливими справами, а мене тим часово залишали з моєю тіткою Вірою, яка працювала в студії та стала моїм учителем і наставником.

Я сидів на цьому кріслі й малював. Потім, коли підріс – малював зі старшими дітьми. Всі малюють – і я малюю.

А: А ти пам’ятаєш Миколу Васильовича Прокопенка – засновника студії?

М: О, так, звичайно, пам’ятаю. Він учив Віру Миколаївну, а потім передав їй керівництво студією. Вже на пенсії він часто приходив у студію, консультував старших, розповідав багато цікавого, оцінював роботи на конкурсах, часто займався зі мною, коли я був маленьким, малював мене, мою сестру.

А: А ти малював Миколу Васильовича?

М: Звичайно. Всі діти у студії малювали Миколу Васильовича. Його всі любили. У нього була приємна зовнішність і така, навіть живописна, сива борода, окуляри, добрий погляд. Усі дорослі пізнавали, що то саме Микола Васильович. Він був ще й прекрасним музикантом. У мене є робота “Художник і музика”, присвячена йому. Так що, мабуть, усе почалося від художника Прокопенка.

А: Цікава мистецька лінія. Тобі вказала дорогу до мистецтва Віра Миколаївна, їй – Микола Васильович, а його вчитель – учень Іллі Рєпіна – Іван Горошкін-Сорокопудов. Мистецтво виникає з мистецтва, добро з добра і любові. Тут ціла філософія.

М: У нас вся родина творча. Моя старша сестра-студентка Люба – теж малює. Малює моя мама.

А: А тато?

М: А тато нами пишається і підтримує нас морально. Моя мама, її сестра Віра, брат Микола – всі троє навчалися у Миколи Васильовича. У нашій великій родині люблять музику, театр. Є професійні музиканти, актори-аматори. Я ж люблю малювати. Це моє найбільше захоплення. Люблю слухати музику, в тому числі серйозну. Дуже люблю читати, подорожувати.

А: А як це впливає на творчість?

М: Для того, щоб роботи були цікавими і різноманітними, треба не тільки володіти технікою малювання, а й багато знати. Живопис – це робота розуму і душі.

А: Максиме, ти казав, що любиш подорожувати. А де ти вже встиг побувати?

М: У Франції, Польщі. Остання поїздка була до Швейцарії. Це була дуже цікава поїздка учнів нашої гімназії. Минулої осені в Альпах було на диво тепло. Красива природа. Нас тепло приймали. Швейцарці – привітні та гостинні люди. Незабутні екскурсії, відвідини музеїв. Ми побували в Цюриху, Ліхтенштейні, Німеччині. В поїздках я зробив багато замальовок, а вдома доопрацьовував їх. Мої враження від поїздок збагатили мої персональні виставки, котрі експонувалися у Львівській дитячій галереї та в самбірському музеї ”Бойківщина”.

А: А коли відбулася твоя перша виставка?

М: Коли мені було чотири роки. Віра Миколаївна старанно зберігала мої дитячі малюнки. І так назбиралося на цілу виставку. Пам’ятаю, моя перша виставка була у Дитячій галереї м.Самбора. Дуже шкода, що тепер вона не існує. Неприємно згадувати, що її закрили.

А: Максиме, а ти брав участь у міжнародних конкурсах юних художників?

М: Так, мої роботи були в Македонії, Чехії, Польщі, Болгарії, Лівії. У Лівії я зайняв перше місце і був нагороджений дипломом і телевізором.

А: Молодець! Вітаю. А як сприйняли твої успіхи в гімназії? Не заздрять?

М: Добре сприймають, доброзичливо. У мене там багато друзів. Вони були на моїй виставці, вітали мене. У нас хороші вчителі. Вони нас розуміють і поважають, а ми вдячні їм за науку.

А: Максиме, що для тебе творчість: це талант, везіння, натхнення чи щось інше?

М: Це постійна праця.

До нас приєднується Віра Миколаївна – вчитель і наставник Максима.

В.М: Наші вихованці знають, що без постійної праці та бажання творити нічого не вийде.

А: Максиме, а як ти працюєш? Що на тебе впливає? Від чого залежить результат твоєї роботи?

М: Що впливає? Та все що завгодно. Настрій, почуття, пора року, погода, навіть ранок це чи вечір. Я, буває, починаю малювати і не знаю, що вийде.

В.М: Максим – допитливий учень, старанний, відповідальний, цікавиться новинками мистецтва та різними техніками.

М: Мені дуже подобається виконувати роботи в техніці монотипія. Це така цікава техніка. Ти починаєш малювати і до кінця не знаєш, що вийде. На аркуші паперу твої емоції, почуття, спогади, фантазії – це заспокоює.

А: А характер людини впливає на творчість?

М: І характер впливає на творчість, і творчість на характер.

А: Максиме, ти так коротко і стисло відповідаєш. Ти небагатослівна людина?

М: Це я в гімназії навчився. Нас учителі вчать говорити коротко і по суті.

А: Небагатослівна людина здається розумною і вихованою. Ти такий?

М: Не знаю (сміється).

А: Максиме, професія художника не дуже популярна сьогодні, вірніше, не дуже прибуткова. Що ти збираєшся робити після навчання в гімназії?

М: Я думаю, що матиму дві спеціальності. Одна пов’язана з комп’ютером, а друга, звичайно, з мистецтвом. Як би там не було, а мистецтво я не покину ніколи, бо воно збагачує життя людини, покращує і вивищує.

А: Без неба на землі не так цікаво?

М: Мабуть.

Людмила Гак