Пленери (інтерв'ю-враження)

МАЛЬОВНИЧИЙ ПІДБУЖ

Пленер у Підбужі проведено за підтримки управління освіти Львівської обласної держадміністрації та
БФ “Львівська Дитяча Галерея”.

Другий тур пленеру Третього Міжнардного фестивалю дитячого пленерного малюнка “Юні таланти під покровом Короля Данила” у Підбужі, організований Головою виконавчого комітету фестивалю та начальником управління освіти Львівської обласної адміністрації Павлом Кузьмовичем Хобзеєм та заступником начальника управління Богданою Михайлівною Біляк спільно з дирекцією Малої Академії, став справжнім святом творчості і чудовим відпочинком для юних художників.

ІНТЕРВ’Ю-ВРАЖЕННЯ

Мялковська Тетяна – член Національної спілки художників України, спеціалізація – текстиль; керівник дитячої художньої студії “П’ятерня” у місті Луцьку Волинської області.

Журналіст: Ваше враження від пленеру у Підбужі.

Мялковська Тетяна: Дуже гарна база. Сподобався мені будинок, ландшафт, мальовнича місцевість. Наступного року планую привезти у літній табір своїх дітей зі студії “П’ятерня”. Організатори підібрали вдале місце для проведення таких пленерів. 

У Підбужі розкішна місцевість, яка стимулює до праці: поряд річка, на березі якої можна проводити майстер-клас “розпис по камінню”. Чудова трава, яка особливо підходить для проведення майстер-класу “скульптури з сіна”; гарні квіти, рослини, які добре засушуються, не втрачаючи свого кольору. Із трави виходять чудові букети.

Проводили майстер-клас “малювання писанок”. У Підбужі дуже вдале поєднання дикої природи з цивілізованими умовами: вчасне і смачне харчування, чисті кімнати, душ – усе адаптовано для дітей, для їх нормального проживання.

Сьогодні маємо дуже велику проблему: діти у школах зовсім не отримують повного комплексу знань і умінь з образотворчого мистецтва. Вчителі у нас не грамотні та непідготовлені. Методики взагалі немає. А зошити з образотворчого мистецтва, з яких діти копіюють, треба винести і спалити, як неліцензовані диски.

Такі майстер-класи, пленери – це не тільки підготовка до майбутнього продовження навчання у художніх закладах, але й виховний момент: це культура людини, розвиток гармонійної особистості. На базі таких закладів також добре проводити семінари для викладачів і вчителів малювання.

Насамперед треба вчити батьків, а потім уже і діти зможуть отримати кваліфіковані знання. На сьогодні маємо дуже низький рівень навчання. Коли вже вчителі про ручний папір питають, що це таке, то про що говорити... Чи про той самий текстиль. І ще питають: “Куди можна це все причепити і застосувати?”. Тобто немає гармонійного, естетичного і духовного сприйняття об’єкту, а йде матеріалізоване й утилітарне використання творчого об’єкту. У нас образотворче мистецтво сприймається на рівні сувенірщини: як подарувати комусь і як прикрасити своє помешкання. І причому прикрасити своє помешкання – це в кращому випадку. Дуже низький, міщанський підхід до мистецтва. Це свідчить про те, що у країні дуже низький рівень культури. Ніколи не буде розвинуте суспільство, якщо немає культури. Яка може бути економіка без культури? Як бізнесмен буде знати, куди ті гроші вкладати? Колись був Радивил, який вкладав гроші у дорогі картини, меблі. Завдяки йому сьогодні ми маємо палаци. Маємо на Волині, у Луцьку безцінну галерею, яка відома у всьому світі. Але ми маємо це тільки завдяки тому, що був такий багатий Радивил, який захоплювався мистецтвом, зібрав колекцію, і вона у майбутньому потрапила до Національного музею.

Журналіст: Що Ви особисто отримали від пленеру в Карпатах?

Мялковська Тетяна: Я отримала гарний настрій, здоров’я, заряд позитивних емоцій, нові знайомства, провела майстер-класи і набула досвіду. Побачила, над чим треба попрацювати, які є варіанти, що можна допустити. Під час роботи виникали певні непередбачувані ситуації. Тепер я вже знаю, як у майбутньому уникнути певних негативів і пауз.

На території Підбужу ми об’єднали цілу Україну. То були Керч, Сєвєродонецьк, Луганськ, Миколаїв, Київ, Івано-Франківськ, Львів, Волинь. Зібралися мами, які є математиками, бухгалтерами, медиками. Люди, які не мають нічого спільного з образотворчим мистецтвом. Батьки на майстер-класах працювали повноцінно зі своїми дітьми: розвивали, виховували себе. Були також викладачі, художники, які не тільки творчо працювали, але й обмінювалися досвідом. Був дуже гарний діалог із представниками різних професій, вікових груп, які зібралися з різних куточків України. Завідувач сєвєродонецької школи вперше у життівзяв яйце і почав писати писанку. Перший раз хтось почав робити ручний папір, скульптуру з сіна. Підбуж став справжньою віддушиною, аро­ма­те­рапією, особливо для дітей із великих міст, які живуть на асфальті, дихають брудним повітрям. Діти своїми руками виготовляли чудові сувеніри: писанки, тварин із сіна, ручні папери, роз­ма­льовані камінці.

“Пленер” перекладається із французької мови як “малювання на повітрі”. Діти, малюючи на повітрі, отримували по­вітряні ванни, тобто оздо­ровлю­валися. Наприклад, діти із Луганська і Сє­вє­родонецька в один голос ди­вувалися: “У вас таке повітря, що голова декілька днів болить, крутиться від кисневого отруєння!”. Пленер у Карпатах – це, в першу чергу, творчий процес із оздоровчими процедурами.

Діти, чи сподобалося Вам у Карпатах? Що сподобалося, а що ні?

Безносенко Наталя (м. Київ): Сподобалися гори, як ми палили ватру, дуже гарні гори, річка. Тут у мене з’явилося багато друзів. Сподобалися пісні, вечори. Я сподівалася побачити інші гори, бо я їх по-іншому уявляла. Раніше я їх малювала гострими, а вони виявилися округлими, м’якими. Я вже знаю, як їх малювати. Єдине, що не дуже пощастило з погодою, бо часом падав дощ і фарби розтікалися. 

Устина Босович (м. Львів): Ми малювали, ходили до джерела. У Підбужі набагато чистіше повітря, ніж у Львові. Звичайні табори для мене не цікаві. А такі пленери дають можливість дітям розвивати свої здібності. До цієї поїздки я малювала трішки по-іншому, а тепер набагато краще. Також я знайшла тут багато друзів, особливо зі Східної України. Поки не знали один одного, то по чутках складали не завжди гарні враження про дітей з інших регіонів. А тепер ми будемо навіть листуватися.

Мойсеєнко Ірина (м. Керч):Мені там дуже сподобалося. Хотілось би ще раз поїхати. Сподобався ліс, гори. Особливо спо­добалося гостинне населення.

Дуже гарно зустрічали. Я дізналася багато нового, здружилася з дітьми із інших міст. Дізналася про місцевість, яка до того була для мене невідомою – це все відобразиться у моїх малюнках.

Поліна (м. Сєвєродонецьк): Сподобалися гори. А особливо мені запам’яталися лелеки, які мешкали поруч з нашим будинком. Через велике вікно помешкання відкривався гарний пейзаж, який я намалювала. Також ми ходили до лісу, збирали гриби. Подружилися з дітьми. Тепер у нас будуть друзі зі Львова, Миколаєва – ми навіть плакали, коли від’їжджали. Хочеться довше залишатися на таких пленерах. Я перший раз там малювала тушщю. Наприклад, я там виправила дуже зіпсований малюнок: поставила спочатку велику кляксу, а потім ми її перетворили на гарне дерево. І цей малюнок піде на виставку.

Сім’я Чаплигіних (Миколаїв): Гарна природа, чисте повітря, багато лелек, дуже приємна аура. Місцеве населення – неповторні, такі щирі, привітні люди. Ніхто не говорить; “Чому ти російською мовою розмовляєш?”, навіть самі для зручності переходять на російську, – дуже толерантний народ. Єдине, що з погодою не дуже пощастило, – падав дощ. Ходили до лісу, Тимур там знайшов два великих гриби, які потім намалював. Гарне харчування. Навчилися малювати писанки, зробили іграшки з сіна. Дітям сподобалася висока ватра. Задоволення – море. Але головне, що це було поєднання приємного з корисним.

Єлена Пажелева (викладач Сєвєродонецької школи, 20 років стажу): Були дуже гарні, ексклюзивні майстер-класи. Писанкарство від Чепурко Віри. Місцеве населення – приємні, відкриті люди. Дуже щирі та не скупі на похвали – все, що вони робили, йшло від щирого серця. Хотілось би краще познайомитися з селянами, створити їхній образ. У Підбужі з людьми навіть не треба знайомитися – вони настільки відкриті та легко йдуть на спілкування, що відразу хочеться їх намалювати. Думаю, що цей портрет би ожив. Сподобалося, як ми робили скульптуру зі соломи. Це те, що можна створити із матеріалу, який під ногами. У Підбужі дуже пахуча трава, гарний клімат. Я у своєї учениці питаю: “Ти уявляєш, якщо би це все відбулося, але без нас”. Вона мене вислухала і каже: “Це все би відбулося, але без нас... Який жах!”